Історія школи

Ужгородській школі № 14, в якій навчаються діти ромів, в 2016 році виповнилося 90 років. Переглядаючи журнал “Пчолка”, що виходив у Підкарпатській Русі за часів Че¬хословацької Республіки, за 1927 – 28 навчальний рік, ми знайшли фотоілюстрацію “Циганська школа в Ужгороді” без підпису. По¬шуки привели до бібліотеки крає¬знавчого музею м. Ужгорода, де було знайдено два примірники статті К. Немешкала до цієї фотографії. Але через невідомі нам причини стаття не була опубліко¬вана разом зі знімками. Пропонуємо її переклад українською мовою.

20-ті роки
“За старого режиму вихованню ромських дітей достатньої уваги не приділялося. Ніхто не контролював відвідування ними школи. Однією з основних причин, через яку ромські діти уникали відвідування школи, було зневажливе ставлення до них з боку дітей інших національностей, які вважали ромів нездатними до навчання, брудними голодранцями. Для того, щоб побороти опір ромів проти навчання їхніх дітей в школі, було вирішено залучити їх самих до участі в будівництві. Кошторис будівництва було визначено у 65 тис. крон. Міністерство освіти виділило 15 тис. крон, президент Масарик – 10 тис. крон, віце-губернатор Підкарпатської Русі А. Розсипал – 5 тис. крон, решту – міська влада. Серед самого ромського населення велику роз’яснювальну роботу провів комісар Грабек. Вчитель Шестак, який роз¬мовляє як словацькою мовою, так і на ромському жаргоні, домігся того, що діти його любили і кличуть Йожі-бачі. Батьки також поважали вчителя за те, що учні спілкувалися з учителем вільно, невимушено, так, як зі своїми батьками. Не було жодного випадку крадіжки грошей або речей у школі. При ромській школі були організовані вечірні курси для дорослих з метою на¬вчити їх писати і читати. Оскільки роми є повно-правними громадянами країни, постало питання про обов’язкове навчання ромських дітей. Вперше це вдалося здійснити в селах Словаччини воєводі Йозефу Урграфу. Ромські школи почали відкриватися і у містах, зок¬рема в Ужгороді. Ужгородські роми живуть на околиці міста, у таборі, в непристосованих по-мешканнях. Як правило, в цих будинках немає димоходів, а тільки вогнище посеред кімнати. Будинки перенаселені, .в деяких живуть по три сім’ї, у кожній на¬раховується по дев’ятеро дітей, і тому ці житла є джерелом інфекційних хвороб.

Слід зазначити, що ужгородські роми є осілими, вони не приймають до себе бродячих ромів і видають останніх поліції. Основним джерелом існування є: прибирання вулиць, праця музикантами в готелях та ресторанах, легка праця у лісі. Характерно те, що ніхто з ужгородських ромів не був засуджений, не був ув’язнений. Вперше ромська школа була відкрита в Ужгороді у 1923-1924 навчальному році. Розміщувалась вона у будинку по вул. Берчені, де раніше виховувались діти-сироти. Вчителем був призначений Федор. Однак ця школа проіснувала недовго і була ліквідована з тієї причини, що попри всі зусилля міського уряду суворі правила поведінки і дисципліна звичайної школи були неприйнятні для ромів. Після проведення титанічної роз’яснювальної роботи щодо необхідності освіти для їхніх дітей батьки погодились відправляти дітей до школи. В результаті роми добровільно виготовили для будівництва школи достатню кількість саману і взяли безпосередню участь у будівництві. Вже в другій половині грудня 1926 року школу було побудовано і обладнано, а 22 грудня 1926 року в ній почалися заняття. Школа мала тільки один клас, велику умивальну кімнату, вчительську. Годували дітей в школі безплатно, кошти для цього виділяв Чер¬воний Хрест, бо тільки фізично здорові діти можуть виявляти інтерес до духовної їжі. Щоденне вмивання дітей також було одним із засобів виховання. Навчання велося за спеціально роз¬робленою спрощеною програмою, де велика увага приділялась урокам музики. Враховувалися традиції ромських родин, нахил до скромного способу життя, до особливого духу ромського виховання. Найбільший інтерес, певна річ, викликають у них уроки музики.
Таким чином, спроба залучити ромів до кращого І підняти їх до більш високої культури певною мірою вдається”.

30-40-ві роки
Згадуваний в статті вчитель Й. Шестак пропрацював у школі тільки 1926-27 навчальний рік. Після нього у 1927-1930 pp. пра¬цював М. Циньковський – вчитель словацької мови і малювання. Йшов непростий процес станов¬лення школи, і не всі викладачі могли впоратися з важкими уч¬нями. Один навчальний рік (1930-1931) в школі викладав відо¬мий пізніше письменник Закар¬паття М. Томчаній. Але найтепліші спогади зберігають колишні учні про Ладислава Гегедюша (1931-1935 pp.), який навчав дітей словацької мови. Добру згадку він залишив тим, що почав навчати дітей музичній грамоті. При ньо¬му був створений шкільний струнний ансамбль. Цей колек¬тив виступав з концертами в санаторіях нашого краю, містах Словаччини, Чехії. Якось його почув директор одного заводу міста Шинбах (Судетська обл.). Розговорившись, діти виказали потаємну мрію – мати більше музичних інструментів. Як же вони були здивовані, коли в школу надійшов музичний комплект з 15 скрипок, віолончелі, контрабаса і цимбал!

Учні почали ще старанніше займатися. Прослухати гру маленьких музикантів прилетів на власному літаку “взуттє¬вий магнат” Ян Батя. Старожили згадують відвідини ним школи і табору, його високу оцінку май-стерності школярів. Про ансамбль писали і ряд друкованих видань Чехословаччини.

Все було б добре, якби не романтична історія! Вчитель покохав ромську дівчину Йолану Адам, якій було лише 14 років. Юна Джульєтта відповіла йому взаємністю, табір схвалив цю любов, але під час пологів дівчина померла, лишивши доньку. Педагога за його проступок було покарано. Його перевели працювати у віддалене село Мукачівського району вчителем у словацьку школу. Напередодні війни, у 1935 роках, у школі працювали , чехи – Вавжичек і Крапел. Був створений музично-драматичний гурток, продовжував працювати дитячий струнний ансамбль.

З приходом угорської адміні¬страції школу було переведено на угорську мову викладання. Очолив її та водночас вів у ній кілька предметів учитель Бедя.

У 1944 році школа не працювала, оскільки ромів у той час готували до висилення у концтабори Угорщини.

Наш час
З перших днів установлення на Закарпатті нової влади перебу¬довувалася і система народної освіти. 20 серпня 1946 року зно¬ву відновила роботу початкова школа № 6 (майбутня ЗОШ № 14) для ромських дітей, її очо¬лив М. Тарбич. У школі було З класи, пізніше з’явилися і 5-7-мі класи. Навчальний заклад попов¬нився новими вчителями: сюди були направлені А. Машкаринець та М. Шкіряк.

Новим педагогам довелося фактично все починати заново. У 1969-70 навчальному році у зв’язку з обов’язковим перехо¬дом до восьмирічної освіти по¬чаткова школа № 6 була перей¬менована в неповну СШ № 14.

“Поетичні експромти”.

 Ветеранам школи

Уклін Вам, ветерани!
Ювілей ми зустрічаєм,
Дорогих гостей вітаєм,
Зичим доброї їм долі,
Бо ж трудились чесно в школі.
Є про що нам тут згадати.
До славної дожили дати,
Шлях тернистий торували,
Не для слави працювали.
Сивини серпанок звився.
Ветеране, не журися!
Хто здоров’я добре має,
Сивина лиш прикрашає…

Леонід Малецький,
вчитель Ужгородської ЗОШ № 14

З 2005/2006 навчального року, директором ужгородської ромсь-кої школи після Івана Сега, очолював її попередні три роки і який був підданий критиці, стала Оксана Іванівна Легеза. Весь свій організаторський талант вона спря¬мовує на організацію навчального процесу. За значної фінансової підтримки управління освіти Ужгородської міської ради проведена велика робота з підготовки школи до 90-річного ювілею, який відзначався 23 грудня 2016 року., та приведення школи в належний вигляд. Виділено кошти на ремонт школи: замінена май¬же вся столярка – вікна, двері. Відремонтований дах будівлі. В першу чергу облаштувано внутрішні туалети, знесено старі на шкільному подвір`ї, укріплено стіни, відремонтовано фасад та класні приміщення. Проведено капітальний ремонт харчоблоку, облаштовано нову кухню-роздаткову на 30 посадкових місць.

Завдяки співпраці з благодійним фондом «ТАЧ» та спонсорам з м. Корваліс, США, за останні  роки значно покращена матеріально- технічна база школи. Зокрема відремонтовано 4 класні приміщення ( євроремонт, заміна підлоги), встановлено мобільну перегородку-купе між класами для використання в якості пристосованого актового та спортзалу, огороджено спортмайданчик, вимощено різнокольоровою бруківкою шкільне подвір`я . Враховуючи соціальну незахищеність учнів школи спонсори проплачують безкоштовні сніданки ( булочка, молоко). Колектив школи щиро вдячний всім небайдужим до долі ромських дітей.