Шкільний психолог

ШКІЛЬНИЙ БУЛІНГ: ЯК ВИЯВИТИ І ЗАРАДИТИ? ПОРАДИ БАТЬКАМ ВІД ПСИХОЛОГА

Булінг (англ. bully – залякувати, цькувати, задирати) – прояв агресії з подальшим залякуванням особистості, цькування та погрози, моральне приниження.

Щоб побачити булінг у дії, варто розуміти, що є так звані зовнішні ознаки булінгу і психологічні. У дитини може бути понищене шкільне приладдя чи будь-які особисті речі, розірвана чи брудна одежа тощо. Коли, до прикладу, школяр відмовляється йти в школу без причини, прикидається хворим, різко починає погано вчитися чи коли в дитини мало або взагалі немає друзів – це можливі психологічні ознаки булінгу. Також варто звертати увагу на настрій і поведінку після школи: якщо дитина неодноразово повертається додому заплаканою, роздратованою чи сумною і не проявляє бажання розмовляти з батьками, потрібно подумати про те, чи не стала ваша дитина жертвою шкільного булінгу.

Декілька рекомендацій батькам, як не допустити, щоб їхня дитина стала жертвою психологічного цькування у школі.

  1. Пам’ятайте: дитина не може впоратися з булінгом самостійно! Діти зазвичай не розповідають про насилля батькам, тому важливо навчитися розпізнавати ознаки булінгу.
  2. Щодня розмовляти з дитиною про її справи в школі. Це кілька хвилин на день про те, як і з ким дитина проводить час у школі, що відбувається дорогою додому тощо. За розмовою спостерігати за настроєм дитини. За можливості відвідувати дитину у школі, зустрічати її зі школи.
  3. Розвивати здорову звичку боротьби з хуліганством і нетерпимість до залякувань. Ваші діти повинні знати, що це ненормально залякувати чи стояти осторонь, коли ображають іншого. Навчити дитину просити про допомогу дорослих і не боятися розповідати про знущання. Пояснити, що вам (батькам) можна довіряти і ви допоможете у будь-якій ситуації.
  4. Навчити дитину правильно користуватися Інтернетом, соціальними мережами. Пояснити, що таке кібербезпека і як протистояти кіберзалякуванню. Установити ліміт часу роботи в мережі.
  5. Бути прикладом доброти і лідерства для своєї дитини. Кожного разу, коли ви говорите з іншою особою образливим тоном, ви вчите дитину знущанню. Важливо вчити дитину робити добро і проявляти співчуття. Це запорука хороших стосунків з однолітками.
  6. Якщо ваша дитина вже стала жертвою шкільного булінгу, за жодних умов не можна ігнорувати чи замовчувати виявлені факти жорстокої поведінки над дитиною. Рекомендовано повідомити в усній чи письмовій формі про насилля адміністрацію навчального закладу. 

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКIВ МАЙБУТНIХ ПЕРШОКЛАСНИКIВ

Ці 6 порад психолога допоможуть полегшити адаптаційний період першокласника в школі, а також підкажуть батькам правильну лінію поведінки на цьому новому етапі життя.

  1. Зберігайте спокій і впевненість в тому, що все буде добре. Звичайно, кожна мама чи тато хвилюються за свою дитину, особливо в такий відповідальний момент – перший раз в перший клас. Але пам’ятайте, що саме своїм настроєм і своїми думками, ми формуємо у дитини установку на майбутнє навчання в школі. Тому намагайтесь продемонструвати дитині свою впевненість в тому, що все буде добре, свій спокій і віру в сина/дочку. Ні в якому разі не лякайте дитину школою, стримуйте свої побоювання і острахи. Просто вірте в свою дитину і сприймайте її такою, як вона є.
  2. Формуйте позитивне ставлення до школи і вчителів, але водночас будьте чесними. Не варто ідеалізувати школу, говорячи, що там буде безмежно весело, цікаво, захоплююче. Слід говорити правду про можливі труднощі, про необхідність слухати вчителя, виконувати інструкції, які інколи не подобаються. Але обов’язково переконуйте дитину в тому, що все буде добре, що вона справиться, зможе знайти те, що їй до душі, знайде друзів і отримає радість від пізнання нового.
  3. Завжди позитивно відзивайтеся про школу і вчителів. Діти в такому віці все ще дуже залежні від батьківської думки. Вони складають свою думку, своє враження про щось нове (в даному випадку про школу) на основі висловлювань і ставлень батьків. Тому, якщо ви хочете, щоб вчитель став авторитетом для вашого першокласника, ніколи не говоріть поганого про нього при дитині. Це сприятиме гарній поведінці дитини в школі і додасть мотивації до навчання.
  4. Уникайте додаткових стресів і навантажень. Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Початок навчання у школі і так є серйозним стресом для 6-7-річних дітей. Тому, якщо заняття спортом і музикою здаються вам необхідною частиною виховання вашої дитини, почніть водити її туди за рік до початку навчання або після того, як диина адаптується. Повноцінний відпочинок на цьому етапі дуже важливий. Тому нехай дитина проводить більше вільного часу на свіжому повітрі, граючись з друзями.
  5. Слідкуйте за режимом дня і повноцінним харчуванням. Розпорядок дня, який не змінюється, допоможе дитині швидше адаптуватися до нових умов. Якщо ваш першокласник – шестирічка, то бажаний і денний сон хоча б на одну годину. Особливо зверніть увагу на харчування дитини. У її раціоні повинні бути присутніми білки (м’ясо, риба, сир, яйця), молочні продукти, вершкове і рослинне масло, свіжі овочі і фрукти, соки. Організм зараз як ніколи потребує додаткової енергії, адже справитися і пристосуватися до нових умов – досить серйозне завдання.
  6. Будьте особливо уважними до почуттів дитини в перші місяці. Не пропускайте труднощі, які можливо, виникнуть у дитини. Слухайте сина/дочку, говоріть про школу, про події, про почуття. Намагайтеся разом знаходити шляхи, розповідайте про себе в шкільні роки. Будьте з дитиною більш терплячими і чуйними, щоб вона відчувала спокій і підтримку вдома.

ПРОФЕСIЙНЕ ТА ЕМОЦIЙНЕ ВИГОРАННЯ У ПЕДАГОГIВ

Професія педагога вирізняється низкою специфічних особливостей, головною з яких є безумовне спілкування з дітьми, а також вольовий стимул, який постійно спонукає до практичної педагогічної діяльності. Освітня діяльність не має фіксованого обсягу і загальноприйнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує творчості, активного функціонування свідомості, постійної роботи над собою, удосконалення та поповнення знань, що часто призводить до емоційного перенапруження.

Тож головними причинами професійного вигорання педагогів є:

-стрес, спричинений великою кількістю вимог;

-неспокійна обстановка на роботі, що потребує стійкої уваги і напруги;

-не завжди розумна організація праці;

-неувага до свого здоров’я.

З огляду на те, що психологічна перевтома призводить до зниження якості освітнього процесу, погіршення психологічного клімату в групі, а отже, і емоційного стану дітей, дуже важливо завчасно попередити виникнення синдрому емоційного вигорання.

Ознаки емоційного вигорання:

1.Зниження самооцінки, яке виявляється в таких станах, як – от:

-брак позитивних емоцій, деяка відчуженість у взаємостосунках з членами родини, колегами (часто так трапляється, що напарник починає дратувати, вам здається, що лише ви виконуєте майже всю роботу на групі);

    -стан тривоги, незадоволення (повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «Дайте мені спокій!»);

    -безпорадність та апатія, яка з часом може перерости в агресію та відчай.

      2.Відчуття самотності, що виявляється:

-у непорозумінні з дітьми та їхніми батьками, неприхильних відгуках про декого з них у колі колег;

-у неприязні безпосередньо до дітей – спочатку це неприхована антипатія, а потім і вибух роздратування;

-у неможливості нормального емоційного контакту з дітьми та колегами.

3.Емоційне виснаження, яке виявляється:

-у зниженні ціннісного ставлення до життя;

-у байдужості до всього, навіть до свого особистого життя;

-у втомі, апатії та депресії, що з часом призводить до розвитку серйозних хвороб – гастриту, мігрені, гіпертензії, синдрому хронічної втоми тощо.

Вигорання відбувається поетапно і містить три стадії: напруга – опір – виснаження. Кожна стадія характеризується відповідними ознаками, зокрема:

-напруга – педагогу бракує позитивних емоцій, що призводить до зниження самооцінки;

-опір – педагог намагається відмежуватися від неприємних вражень, та поступово у нього з’являється відчуття самотності;

-виснаження – педагогу байдуже до роботи й особистого життя, бо він емоційно виснажений та спустошений

У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань та реальної дійсності.

У педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов’язують з віковими особливостями. Адже саме на цьому віковому етапі перед педагогом постає питання: «А навіщо я працюю?» Якщо він вдало його розв’яже, то у віці 50 – 55 років переживає нове піднесення творчих сил.

Найстійкішою до синдрому емоційного вигорання виявилася група педагогів зі стажем 15 – 20 років. Свої діти дорослішають, і з’являється можливість більше уваги та часу приділяти саме особистому та професійному життю, що сприяє оновленню переживань, появи відчуття повноти життя.

Тож емоційне вигорання розвивається не через довготривалу діяльність, а в результаті вікових та професійних криз людини, до яких призводять певні її особистісні та організаційні якості.

Прийоми швидкого реагування при стресі

-усміхнутися, пожартувати;

-пригадати щось радісне, гарне, приємне (радісну подію, приємну ситуацію, гідний вчинок);

-виконати певні рухи на кшталт потягування;

-звернути увагу на цікаву подію чи помилуватися пейзажами за вікном;

-розглянути квіти, фотографії, що знаходяться у приміщенні;

-уявити, що ти «купаєшся» в сонячних променях;

-виконати вправи з релаксаційного дихання;

-висловити кому – небудь комплімент або похвалити когось.

Вправи керованого дихання

Заплющіть очі, глибоко вдихніть і повільно видихніть. Скажіть подумки:

«Я – Лев» – глибоко вдихніть і повільно видихніть;

«Я – камінь» – глибоко вдихніть і повільно видихніть;

«Я – квітка» – глибоко вдихніть і повільно видихніть;

«Я – спокійна» – глибоко вдихніть і повільно видихніть.